Люди багато говорять. Постійно щось кажуть, гелгочуть між собою, як ті гуси. Про тебе, про мене, про себе, про Аньку з третього під'їзду чи Вітьку з сусіднього села. З ким спиш, що полюбляєш, де взяв машину, куди поїхала відпочивати. Людська тяга до розмов і пліток стара як світ і закладена глибоко в саму природу індивіда. Та чому ж при цьому всьому розмаїтті розмов і бажанні говорити, люди не кажуть найважливіших речей?
Кожен другий психолог зауважить, що говорити про свої бажання і казати прямо, що ти хочеш отримати, мати, зробити тощо - основа основ безконфліктного й легкого співіснування людей між собою. Але ж ні - ми говоритимемо про що завгодно, перебиратимемо кожну кісточку іншому, проте ніколи чесно й прямо не скажемо про те, що ж нам треба. Від світу, від керівництва, від підлеглого, від чоловіка, жінки, об'єкту сексуального бажання чи ж просто від людини, яка заважає вам дихати.
Люди багато говорять. Можливо тому, що за спиною об'єкта обговорення це робити й не так і страшно. А справжню сміливість говорити і казати щось комусь прямо мають не всі. Та й навіщо її мати, коли насправді у більшості з нас немає навіть чесності й сили промовити комусь свої ж справжні бажання вслух.
"Смішно, сумно / Чесним бути чи розумним" - співає відомий український гурт. Я обираю бути чесною. Казати все й одразу, проговорювати свої бажання й наміри, навіть якщо вони не подобаються мені самій. А люди... Люди завжди щось говорять десь, комусь, за зачиненими дверима своїх сердець.
Коментарі
Дописати коментар