Серпень, вечір, темрява. Ліжко пахне вже напівосіннім дощем, що нахабно пробився у кімнату крізь вікно. Краплі розбіглися поверхнею, шукаючи пристанку, але вже втративши залишки прохолоди від доторку до гарячого простирадла. Так літо намагається приховати свої порухи до втечі.
Воно вже не манить обіцянками, а лише віддалено у листі втомлених дерев розливається звуками веселощів і джазу. Ще так само дурманить ароматами жаркого дня, проте приводить до тями відвертим холодом ночі.
Туманом серпневим стелиться дорога для втікача. Ще трохи - і літо гайне за небокрай, женучись за яскравими метеликами пройдених днів. А ліжко так і лишиться пахнути дощем, перетворившись на море, в якому тонеш, розчиняєшся і намагаєшся щосили втримати гарячий доторк спекотних і шалених ночей.
Коментарі
Дописати коментар