Почути демона

 

Демонів минулого не можна слухати. Злими й отруйними язиками вони раз у раз зловтішно шепотітимуть на вухо стару пісню: "Ти – нічия, нічиєю і будеш". Сичатимуть у спину, проводжаючи ненависним поглядом, і стрілятимуть услід гострими стрілами агресії. Як би ти їх не оминала й не вдавала, що їх не існує. Демони минулого з’являтимуться завжди саме в той момент, коли ти повіриш, що вже позбулася їхнього впливу, й відчуєш рух крил за спиною.

Демони минулого для того й приходять у повсякдення, аби збити тебе з польоту, розкрити приховані порізи й поживитися чистотою твоїх думок і помислів. Бо що більше в тобі віри, то більше в тобі й сили, а сила – то найсолодший плід для тих демонів, бо ж власної вони не мають. Тому демони минулого лише так і живуть, висмоктуючи по краплині силу, тримаючи руки на твоїй шиї і щораз стискаючи, щойно зробиш життєдайний вдих.

Демонів минулого не можна слухати. Їх потрібно один раз просто почути. Дозволити тим язикам танцювати навколо тебе, виливати слова, образи, замішувати тобі ванни з лайна й сорому. При цьому триматися за щось непорушне (за себе ж, наприклад),

вдивлятися уважно в їхні обличчя і просто по-чу-ти. "Ти – нічия, нічиєю і будеш" – почути це мільйонний раз і сказати самій собі: "Так!" Бо краще бути нічиєю, ніж віддатися на поталу демонам – чи то минулого, чи то майбутнього.