Про те, що і в
реальному житті існують справжні монстри, можна й не сперечатися. Ми
зустрічаємо їх щодня у подобі людей, і для кожного вони свої, бо ж усе залежить
від того, як ми їх сприймаємо, а не вони нас. Живуть монстри і в нашій голові,
зазвичай, трансформувавшись у негативні емоції, погані/недобрі думки, принципи
чи амбіції, страхи тощо. І дуже часто монстрів внутрішніх шукаємо там – у
зовнішньому світі, надаючи їм цілком реальних рис і вкладаючи сили у боротьбу з
тим, що насправді знаходиться у нас самих.
На цю думку
мене, символічно до Дня котів, надихнула власна кішка. Поки я собі мирно вранці
приймала душ, та мала шкода лазила по ванній кімнаті, щось уперто розшукуючи.
Раптом – шипіння, крик і навіть завивання. Повертаю голову і бачу картину:
маленька руда лапка з білим манікюрчиком застрягла у кришці, що накриває
корзину для білизни. Усе було б нічого, аби мала руда зараза не почала, крім
криків і вереску, панічно і не властиво для тварини підстрибувати. Результат –
під ці чудові «Воплі Відоплясова» корзина разом із кішкою, яка застрягла в
кришці, падає просто на підлогу. Чесне слово – бачила на очах власної малечі
сльози.
Десять хвилин,
ватні затички у вуха й два рушники, аби вберегти руки від подряпин, мені
знадобилося для того, щоб цю скажену, налякану і вже добряче розпсиховану кішку
звільнити з капкану кришки від корзини для білизни. Ще 30 хвилин знадобилося
рудій істеричці, щоб заспокоїтися, припинити плакати і вилізти з-під ліжка. Ще
годину Шері наважувалася зайти у ванну кімнату, де та злощасна корзина вже
спокійно стояла на своєму місці з тією самою зловісною кришкою, в якій застрягають
лапки.
Згодом же почалося
полювання на монстрів. Саме так – мала руда й перелякана до крику кішка почала
полювати на корзину для білизни. Вивчала її здалеку, потім тихенько підбиралася
з різних боків до неї, наближаючись то ближче, то знову, лякаючись фактично
порожнього місця, тікала й ховалася під ліжко. Мої намагання примирити її з
корзиною, взявши на руки й посадивши на ту саму кришку, увінчався новими
пораненнями на руках і грудях. Монстри (і в людей, і в тварин) – вони такі:
внутрішнім страхом і пережитим болем змушують полювати на них навіть там, де
насправді є лише наш вчинок, провина і реакція поведінки.
А ще – немає
монстра ззовні страшнішого, ніж той, яким для себе можеш бути ти сам.
Коментарі
Дописати коментар