Якщо довіряти серцю, сходити з протоптаних стежок, зазирати далі шаблонних маршрутів, вглядатися глибше і відчувати все гостріше, то можна знайти щось докорінно нове і при цьому абсолютно твоє. Мотоцикл серед мопедів, невеличкий, але затишний храм, сатанинську церкву чи навіть фотовиставку з БДСМ під звуки акапельного виступу якогось співака у найстарішій будівлі міста. Це Неаполь.
Якщо тамувати подих і долати страх перед незвіданним, робити той непевний перший крок уперед, ступати між темними бетонними арками, тримати баланс на слизьких камінних плитах, що під ногами, то можна знайти місце, де твоя душа просто затихне і вип'є ранковий капучіно. Просторий затишний двір серед вузеньких сірих вуличок, набережну з одного лише каміння з видом на вулкан і замок для принцеси, малесеньку вуличку, що схожа на стокгольмські сходи. Це Неаполь.
Якщо слухати уважно, то можна почути голос цього міста. Він звучить у кожному дворі, у крикливих переговорах продавців риби й фруктів, у піснях під стінами університету й гучному сміхові дітей на гойдалці. Якщо дивитися як слід, то можна вгледіли безліч знаків, що посилає тобі це місто. Ти лише збирай їх у скарбничку, аби згодом зібрати картину докупи. Або забудь їх, згадаєш тоді, коли той знак збудеться. І якщо відпустити очікування, то можна побачити його справжнього. Неаполь. Молодого, розкішного, гарного, трохи під кайфом і розхристаного на фоні старовинної пам'ятки культури. Це Він. Це Неаполь.
Коментарі
Дописати коментар