Майори й нагідки. Пишні різнокольорові круглі квіти й напівтрави з яскраво-помаранчевими суцвіттями рясніли на весь продовгуватий город, заполонивши барвами зелень городніх обивателів. Клумби-озерця виринали з хвиль бурякового бадилля чи розділяли насадження картоплі з морквою. Вона їх дуже любила - майори й нагідки. Бабуся.
Після годинної праці на городі, під пекельниим сонцем й на гарячущу землю вона всідалася на ряднині, пила воду, яку в літровому кухлі, розплескавши половину, приносила їй онучка, й встромляла свого носа в розмаїття квіткових голів. Руками торкалася пелюсток, насолоджувалася кольорами, паралельно маленькою сапкою підпушувала землю й говорила: "Доню, це дуже цілющі квіти! Їх треба любити!"
Тоді мала всідалася поряд на ряднину, повторювала бабусині дії - встромляла носика поміж суцвіть, обмацувала руками пружні пелюстки майорів, м'яла пальцями суцвіття нагідок, від чого пучки на пальцях ставали яскраво-помаранчевими і, не маючи сапки, підпушувала землю довкола квітів руками. Ті від цього вкривалися сіро-коричневими плямами, а пилюка, що здіймайся від процесу лоскотала носа: мала чхала, бабуся сміялася, а квіти тягнулися до неба й сонця.
Вона сьогодні там. На небі. Біля сонця. Думаю, вона має там багато яскравих квітів, має змогу за ними доглядати своїми турботливим руками й молитися за мене. Я це відчуваю. А я сьогодні тут, вже доросла, длубаюся у своєму житті, як в отій гарячій землі довкола квіток. Проте вже без неї. У мене без неї не ростуть ні майори, ні нагідки, скільки б не садила й не сіяла, та верещу від радощів щораз, як бачу ці квіти. Шкода, що з них не продають букетів. Я би скупили всі й принесла їй на могилу, сіла б на ряднині біля пам'ятника, встромила б носа у букет і крізь сльози прошепотіла б: "З днем народження, бабуню! Я дуже тебе люблю..."
Коментарі
Дописати коментар