Шпаринка, щілинка, старезні двері чи величезне вікно. Погляд, запах, слово, звук, колір чи навіть дія, як-то спосіб приготування чаю. Все це - портал в учора. В минуле, у збірню спогадів і подій, що з нами траплялися, у в'язницю, де ми силою своєї волі й думок тримаємо людей, які були з нами на тому чи іншому відрізку нашого шляху. Таких порталів - безліч. Це як невидимі переходи між реальним життям і світом фантазій, але всі вони - вчорашні. І що довше ми тими порталами користуємося, а це можуть бути навіть роки, то більше наше вчора починає нагадувати фільм жахів на яву.
Моє ж Учора має обличчя бога з карими очима. Цей бог статний, високий, доглянутий. Від його погляду завжди підкошувалися ноги, а в грудях незрозуміло щемило.
Моє Учора - це дуже красивий і водночас жорстокий чоловік, у якому я шукала любов, а знайшла себе. І це було вже так давно "учора", що мало би розтанути в озері пам'яті ніжною піною від хвиль і не лишити жодних порталів у минуле. Та Учора вчора знайшло шпаринку і постукало у двері, а я їх відкрила.
І це був саме він. Саме те Учора. Це було саме те минуле, з яким уже навіть чай не п'ють. Бо він давно холодний і несмачний. Лише портал в оце вчора в нашій уяві малює ілюзорну інакшу картину: накритий стіл, красивий сервіз, запашний гарячий напій і двоє людей, яким насправді вже нічого робити разом, бо вони не просто чужі, а тимчасові й уже майже незнайомі.
Колись він бив словами, добивав діями, вбивав бездіяльністю. Він подарував мені спорт і, хоч боляче й збочено, відкрив мою красу світові. Точніше зробив усе так, щоб її відкрила я, як би того не хотіла. Його жорстокість не мала меж, як і моя сліпота. І перед ним я була безсила. І це було вчора. Відчуття страху й безпорадності ще досі гуляє цими порталами, холодними ручиськами намагаючись вхопити моє серце, раз у раз нагадуючи, що буває, коли саме ти і лише ти викликала такі реакції і дії, що все те ти мала пройти, щоб змінитися і стати тією, ким є вже сьогодні, а не тим малим переляканим дівчам 5 років тому.
Шпаринка, щілинка, карі очі, відкритий портал в учора. У місце, де я більше не живу, але чомусь маю туди потаємні ходи. Дарма кажуть, що подорожей у часі не існує. Портали в учора й такі-от зустрічі з примарами минулого доводять протилежне. А ще дають чи не найважливіший урок сьогодення: доки блукаєш ходами, мандруєш порталами в учора, відкриваєш минулому двері й не даєш собі шансу тверезо й з погляду вже майбутньої себе подивитися на свого бога чи демона, ти застрягнеш у часовій петлі й знову і знову будеш тягнути те вчора за руку, класти його у своє ліжко і ненавидіти себе за те, що не лишила місця для майбутнього.
Коментарі
Дописати коментар