За мить мовчання, коли на кінчику язика вже готові до старту тисячі руйнівних снарядів-слів. За мить, коли уповільнюється серце перед насильно стримуваним вибухом внутрішнього конфлікту.
За секунду спокою, коли він оманливими обіймами паралізує страх і думки про наступну одиницю виміру примарно-нашого часу. За секунду, коли коли порятунок залежить від вчасно відведених у сторону очей.
За тимчасову схованку, яка не має фізичних обрисів, проте вимірюється тепловими показниками від морозних уколів до пекельних опіків.
За ранок, який чіткими управлінськими рішеннями розставляє все на шахівниці паралельних ліній, яким не перетнутися й не скласти жодних фігур. А тому я маю втікати до води та у її величі створювати обсидіани з лави власних непромовлених речень.
За все це. Дякую. Дякую тобі, що все це мені дав одним простим рішенням: бути не зі мною.
Коментарі
Дописати коментар