Родинна магія

Гіркуватий, ніби осіннього листя, запах спресованого паперу, важкий і густий, мов дим, - друкарської фарби. Шкіряні палітурки з золотим чи срібним тисненням обрамлювали цю суміш, додаючи нотки холодних заголовків, стертих кутиків і гумових відлунь. До цього зілля вітер підмішував ще запах цикорію з молоком, яким мене завжди поїли в дитинстві, і лоскотливий аромат лакованої деревини. Так пахла бабусина бібліотека, що вміщувалась у кілька величезних книжкових шаф із безліччю полиць, якими я, мала, лазяла, мов по гілляччю екзотичних рослин. 

Часто падала, накликаючи на себе книжковий зорепад, що боляче бив по голові й рукам. Потім - годинами гортала сторінки кожної книжки, вдихала їхні історії (які могла прочитати чи й ні) і впорядковувала все по-своєму: за кольором, запахом, емоцією, що викликала та чи інша книжка, витонченістю форм. Часом траплялися видання, які я не могла повернути до шафи. Їх я, як білка горішки, ховала лише для себе по всій сільській хаті, а потім - міській квартирі. Особливі займали місце під подушкою, а ті, з якими розлучитися не могла навіть уві сні, бабусі доводилося усю ніч мені читати.

То були незвичайні ночі. Тепле й лагідне світло від свічки гралося у її сивому волоссі, скученому в гульку, відбивалося у моєму темно-русявому, що безладно формувало каре, й стікало донизу на пожовклі сторінки, вкриті літерами. Її голос був тихий, але сильний, інтонував в унісон тексту й змушував затихнути мої безкінечні дитячі теревені. Тими ночами у нас гостювали й дощі, й завірюхи, а скажений вітер прилітав на підвіконня відпочити й собі послухати ті історії - а раптом, якось він ще не чув? Навіть сон, який без діла блукав кімнатою, сідав поряд із ним, даючи нам із бабусею ще й час на дискусії.

У селі бабусин рід вважали відьомським, але це була лише наша з нею магія: свічка, книжка, бабуся, онучка. Лише наше з нею ремесло: читати, обговорювати, переповідати смисл стихіям і чути, як неквапливо ранок перегортає останню сторінку й легкою рукою підіймає з ліжка й жене у туман на город...

І як же шкода, що зараз мені доводиться чаклувати без неї.