Осінь заварює чай. Міцний, терпкий і оманливий, мов відьомське зілля. На поверхні сіро-коричневих озерець вмощується різнокольорове листя: намокле, гірке й готове наостанок віддати свій смак. Вихором вітру надприродна кухарка розмішує вариво, пришіптуючи замовляння, дмухаючи на нього магічним подихом, приправляючи його стертими у пил сподіваннями твого літа.
Осінь заварює чай. П'янкий, різкий і барвистий напій щедро розливає по спраглих за дивом душах. Він має присмак золотавих променів, віддає легкими нотками тепла, відбиває небесну глибину і розчиняє думки у жовтих, бурих і багряних кольорах. Відьма чаклує, професійно добираючи складові, ненав'язливо запрошуючи тебе до церемонії, що має втопити у собі рішучість твоїх думок.
Осінь заварює чай. Гострі, акцентовані на якомусь більшому задумі, спеції довершують зілля. Втомлене й змерзле місто слугує для нього великим зручним горнятком. Дрібні сяючі зорі-росинки стають для цього диво-чаю солодким медовим доповненням. Осінь примружує очі, стишує голос, шурхотливо завершуючи свій чаклунський обряд. Це зілля пахне стиглими яблуками, корицею, медовими травами й горілим листям, пашіє густим туманом над землею і вкладає спати неспокій у твоїй душі.
Коментарі
Дописати коментар