Ти - небо

Темний, владний, непізнаний, хтивий. Ти. Ти - чорне нічне небо, що вкриває себе холодними й такими далекими зорями. Збираєш їх у колекцію, інтегруєш у свою космічну систему і віриш, що вони житимуть у тобі і не вибухатимуть яскравими іскрами, вкриваючи тебе ж тріщинами.

Мінливий, недосяжний, мовчазний і невідомий. Ти. Ти - холодне осіннє небо, що грається своїми зорями, жонглюючи ними як бажає, упиваючись цим умінням втримувати їх, немов кришталики у невидимій металево-небесній оправі. 

Гостра, неслухняна, гаряча й відверта. Я. Я - зоря, яка втрапила в твої небесні лещата, втопаючи у в'язкій чорноті твоєї німоти. Зірка, яку обпікає компанія решти. Зірка, якій не місце у скриньці твоїх перемог.

Тому лезом своїх неогранених кутів я постійно намагаюся прорізати у твоєму небі, як у папері, дірку собі для втечі. Мені це млоїть і болить. Мені це пече. Та краще впасти з твого неба, аніж серед інших згортати роками у ньому до тла.