Психологи кажуть: що більше в нас протиріч і внутрішніх конфліктів, то сильнішою буде внутрішня воля й міцнішою ставатиме система цінностей, якщо то все братися і чітко вирішувати. Якщо не боятися втратити щось чи когось, аби здобути зрештою щось своє і неповторно стабільне. Ту складову, яку всі називають "внутрішній стержень" чи "власна система координат", де зберігається баланс сили, волі, незалежності.
Психологи, на жаль, не кажуть про те, що ця робота - майже непосильна, бо ж воювати доводиться на тій війні, чиї вояки розмахують мечами лише у твоїй голові. Зрештою, всі війни відбуваються у нашій голові. Як і їхня розв'язка, попри всю тактику й стратегію, збройні запаси й захоплені й понівечені території мозку, теж знаходиться десь там. Та ми настільки в'язнемо у перепитіях власних думок, настільки насолоджуємося моментами страждань, до яких ми привчені ледь не з пелюшок, що вибиратися у зону, де ти сам собі і воїн, і головнокомандувач, ой як страшно.
А ще скільки б друзі, рідні, чи ті ж самі психологи не казали прямо, що ж треба робити, що сила вибратися живою навіть із власної войовничої голови завжди жевріє у твоєму серці, ти задихатимешся як риба на піску. І цей мазохізм триватиме до того моменту, коли в твоїх воїнів не залишиться харчів, обладунків, зброї і навіть причин і передумов тієї війни. Коли ти нарешті зрозумієш, що переживати, страждати, хвилюватися - то лише захисна реакція. А вихід - він там, де народжується посмішка, де записуються на карти пам'яти висновки й досвід, де ти вбиваєш власний страх конкретним окресленням собі ж своїх потреб.
Коментарі
Дописати коментар