Троль розчарування і "Зневіра №5"

Мабуть, розчарування – це теж певна стадія якогось розвитку чи чиєїсь злісної саркастичної витівки у твоєму житті. Це ніби затхла болотянисто-смердюча і голосна насмішка якогось кремезного й гидкого троля, що звивається довкола тебе причіпливим душком, і ти не можеш ні носа затулити, ні відбігти на безпечну відстань. Бо розчарування – це в тобі, і смердиш ним ти за три сотні кілометрів, відлякуючи від себе людей і приваблюючи всіляку погань.

Розчарування – це не про очікування, сподівання чи поведінку. Це про тебе. Про знання, навички, вміння, спілкування з людьми й спроби створити з якимось із представників цього, унікального для планети Земля виду, пару. Розчарування – це вже навіть не про рівність і справедливість. Це про потрібність і про необхідність. От я, на дуже примітивний приклад, сьогодні розчарувалася у вмінні варити борщ чи готувати будь-що, бо це не допомагає усунути засмічення в трубах, а тому в свої тендітні руки довелося вперше в житті брати вантуз. А ще розчарувалася в красі й розумі, бо це не сприяє знаходженню ні пари, ні роботи. Я би сказала – навіть заважає. Бо ж красива, доглянута, гарно вбрана, фізично приваблива і розумна дівчина може щовечора засинати сама, а днями тинятися від співбесіди до співбесіди, розчаровуючись від пропозицій і розміру зарплатні. 

Розчарування – це невдало дібрана приправа до страви. Наче всі інгредієнти дібрав правильно, і вийшло ніби й нічого так, і їсти начебто можна, але ж ця смердюча приправа лоскоче носа і з шурхотом і блювотними позивами відвертає тебе від їжі. І що більше ти стараєшся щось змінити, то глибше проникатиме у тебе те зловонне розчарування. І мені здається це розчарування розприскує той злобний троль із флакончика парфумів із назвою «Зневіра №5», чекаючи, доки ж людина поступово перетвориться на бездіяльне зомбі.

Я часто безпричинно броджу вулицями свого міста, тиняюся в парках і скверах, ховаюся на пляжах чи годинами сиджу просто посеред центральної площі, спостерігаючи за собою і людьми. І щоразу бачу того троля і й навіть цілу його банду, які бігають за он тією жінкою чи тим он чоловіком зі своїми флакончиками й вприскують спочатку на шкіру, а потім – у кров, оте розчарування, що призводить до апатії і таки ж тої зневіри. Бо розчарування – це коли припиняєш боротися, опускаєш руки й уже не намагаєшся позбутися смороду. Бо розчарування – це етап, на якому ти вже нічого не хочеш. І нікого. Варто зачекати на ще один його «пшик» - і ти вже сам злісний зелений бридотний троль, який бігає на́зирці за людьми і розчаровує їх.