«Я вірю, що коли роботи повстануть, саме банкомати очолять повстання», - Шелдон Купер із серіалу Big Bang Theory

У журналістиці є таке поняття, як стандарти. За ними, кажуть, визначають якість подачі матеріалу. Їх і редакторів, і журналістів змушують вчити як «Отче Наш» з якого там… другого курсу навчання, здається. Серед них і оперативність подачі інформації, і її достовірність, і відокремлення фактів від оцінок, і повнота фактів тощо («Отче Наш» так не знаю, як цей перелік). Та в мене є один улюблений ще – баланс думок і точок зору.

Якщо припинити пошуки справедливості й не додавати пафосних нот, то його суть – представляти у матеріалі думку всіх сторін конфлікту. Всі журналісти знають, як це робиться. А ще всі знають, як нині, у час блогів, війни ботів, дописів у ФБ і спеціальних рубрик зробити так, щоб чиясь думка світилася яскравіше іншої. І це бачу я, бачать/знають колеги. І це – «норм», бо вже всі знають, що справедливості таки ж немає у цьому світі. Проте ці речі так грають зі свідомістю пересічних читачів, які не дуже то розуміють, чим блог відрізняється від журналістського матеріалу, чи як позначка «на правах реклами» красиво зникає з того місця, де вона має бути апріорі, чи як перепалки ботів відволікають увагу від чогось більш важливого. І люди лайкають, поширюють, додають у друзі тих ботів, а потім удома на кухні до скаженої піни з рота щось доводять рідним…

До чого я? Та, власне, як радив написати друг замість цілого блогу – «Заманали маніпуляції, хоч вибори ще й не почалися»! Хоча насправді – це просто крик душі, бо таки правда: що ближче слово «вибори», то все більше маніпуляцій та ігор із нашим мозком, стрічкою новин у соцмережах, боти граються у свої смішні ботські ігри, зас…. засмічуючи тематичні групи і блокуючи одне одного на перехват. 

А ще до того, що я дуже шкодую, що Всесвіт не дав мені вміння шити/вишивати, продавати м’ясо чи хоч що-небудь практичніше за вміння писати чи навички прес-секретаря, які особливо нікуди й не притулиш, як і купку дипломів, подяк і сертифікатів (це я про пошуки роботи і самоідентифікацію). Від цього просто нудить і не можу їсти вже четвертий день. Скільки там людина не зможе жити без їжі й води? Без їжі – 45 діб, без води – до 10. Скільки людина зможе прожити без балансу думок і точок зору в матеріалі, який читає у FB? Мабуть, усе життя, бо важливіше – мати зп на комуналку і віру хоч у щось…

P.S. Дуже поважаю роботу всіх журналістів України, а Черкас – зокрема, і цей текст до них ніяк не причетний. Блог викликаний суто особистими переживаннями щодо роботи і власними спостереженнями.