«Мала, навчись оцінюватись!»

Комуналка, їжа, одяг, дружба, секс – усе в цьому, та й, може, в іншому, світі має свою ціну. Грошовий, часовий, емоційний чи будь-який інший еквівалент того, що ми віддаємо взамін на отримання послуги, речі чи душевного/тілесного тепла чи що отримуємо за свій вклад у чиєсь благополуччя. Може, не всіх нас вчать змалечку основ фінансової грамотності, та, переконана, на кожному свідомому мозку шляхом болісних спроб і практик витесано: «Усе має свою ціну» або ж «За все треба платити». Варіація залежить від життєвого уроку, за який виставляли оцінку й зауваження у розумовий щоденник. Ні, ми не говоритимемо наразі про ціноутворення чи коливання на ринку праці або ж цінних паперів. Мене цікавить інше – чи знаємо ми самі собі ціну?

Скільки коштує наш час – година/дві, тиждень/місяць роботи. Чим мають платити за наші практичні навички, розумові здібності, вміння аналізувати, швидко реагувати, мислити стратегічно, давати корисні поради. Можна, звісно, сказати, що за всю свою пророблену роботу найціннішу плату ми отримуємо у вигляді корисних контактів і практичного досвіду. Це справді цінно. Проте чи вміємо ми виставляти фінансовий показник оцінки вкладених часу і праці? Я щоразу, як роблю якусь шабашку чи проходжу чергове випробування впадаю у ступор, коли треба озвучити ціну за свої послуги, хоча і глибоко в душі знаю, яка то сума має бути. Якось знайомий не витримав моєї сором’язливості і гостро відреагував: «Блін, мала, навчись оцінюватись, інакше знеціниш усі свої знання й уміння!». І знаєте що? Через три роки після цієї фрази життя мені довело, що таки знецінюємо ми себе самі своїми ж руцями й негідними думками про свій професіоналізм.

Ставлення інших людей до нас самих – це дзеркало, і це давно відомий у психології факт. Тож те, як ставляться до нас, і є прямим відображенням нашого ж ставлення до себе. Боїшся своїх знань, умінь, соромишся про щось спитати, знецінюєш свою вартість як фахівця, думаючи, що хтось інший може краще – отримуєш те ж саме, а, може, й гірше: до того, що тобі не заплатять за роботу, тебе ще й затюкають так, що й не знатимеш, куди бігти сам від себе. Так, і винен у цьому будеш лише ти сам, бо спочатку довго телився з визначенням суми, потім соромився, а згодом побоявся: «А чи справді я стільки вартую, чи ну його – краще візьму досвідом?».

Тому щоразу як мантру я повторюю собі фразу «Мала, навчись оцінюватися, інакше знеціниш усі свої знання й уміння!». І навіть, якщо не отримую обіцяного чи ще досі не знайшла роботи, то хоча б чітко знаю, скільки я коштую і як до мене, як до фахівця, має ставитися роботодавець.