Можна ображатися на обставини й на людей. Можна довго шукати відповіді, докопуватися до глибинних причин тих чи тих подій, розгрібаючи наслідки своїх життєвих катастроф. Можна нервуватися й заганяти себе у глухий кут, припинити їсти, анорексично худнути і стривожено прилаштовувати свою душу у портах, де не чекають кораблів.
Можна "справедливо" звинувачувати інших, можна чекати чийогось розуміння чи й від когось визнання. Можна штормити й колотити гіркі коктейлі невизначеності, додаючи до них страху й сором'язливості. Можна віддатися зневірі цілком, можна стишити свій голос до непевного шепоту. Можна полюбити знов, боятися болючих порівнянь і звикнути до присмаку брехні у поневолюючих поцілунках.
Можна, можна, можна... Можна так. А можна інакше. Можна згадати, що вибір є завжди, навіть якщо запропоновані варіанти не дуже то і до душі. Можна примусити мозок і серце пригадати, чого ти навчився напередодні і якими зусиллями, складним рішенням захистивши свій лоб від нещадних ударів руків'я почуттєвих граблів. Можна примружити очі, розслабити губи, насторожити нюх - і відчути запах абрикосового цвіту майже посеред зими.
Можна відчути такі потрібні тобі підтримуючі обійми від усіх душ, що не дають утопитися у відчаї. Можна бути собою, навіть, якщо здається що ти - вже не ти. Можна подякувати за досвід. І вже можна припинити вірити, що колись я притулю свій носик до його могутнього плеча, віднайду спокій у його руках і отримаю емоцію у відповідь. Бо не лише можна, а й треба перерахувати зорі на нічному небі, але більше не спиратися на їхні передбачення.
Коментарі
Дописати коментар