Лялька вуду

 

Буває так, що обирають тебе. Обирають і не питають, чи хочеш ти того. Обирають і не пояснюють правил гри. Обирають і роблять із тебе ляльку вуду, в яку скільки голок не втикай, а вона не заплаче, ні.

Вона насититься металевим присмаком, умиється кривавими відтінками і помножить той біль на два, але не заплаче, ні. Вона в ньому втопиться - так, щоб до самого дна. Так, аби пізнати те, для чого ж її обрали.

Бо коли обирають тебе на роль ляльки вуду - значить колись таку ж ляльку зробила ти. Значить, що голки і біль, який вони несуть зараз тобі, були колись і твоїми інструментами. Або ж наразі ти, як обрана лялька, є інструментом, щоб тобою передали свій біль. Буває так. І це - не просто так, але не плач, ні.