Ідуть від усіх

Від огидних чи красивих, від грудастих чи плоских, від розумних чи тупих. Ідуть від усіх. Неважливо, наскільки у тебе миле личко, красиві ніжки чи великі груди. Щойно ти набриднеш чи не дасиш потрібного стану - від тебе підуть. Щойно між тобою, якою б ти не була, і ним з'явиться інший об'єкт (чи об'кткиня) від тебе підуть і не змигнуть оком, бо.... Ні, я не казатиму, що так улаштований світ. Просто в ньому немає справедливості, а у відносинах між Ж і Ч - тим паче.

Чи готуєш ти найсмачніші у світі круасани щоранку, ліпиш достобіса пєльмєшок власноруч чи заледве мажеш масло на хліб. Від тебе все одно підуть, бо смак іншого масла чи інших пєльмєшок, байдуже - красивих чи кривих, манитиме невідомим ароматом із кухні чи тупим белькотінням із ванної. І не винен у цьому ніхто - залиш при собі літри сліз і роки майбутніх образ. Бо якщо від тебе йдуть - значить най стелиться м'яко доріжка, бо не твоє воно "щастя", щоб вставати на зорі й бігти на ринок по свіжу рибку, бо воно "любить, аби щойнозготована".

На щоб ти не погоджувалася у ліжку, на яке місце б у житті не претендувала, чи якби в нього не вірила з-поміж інших таких же засліплених вірян. Від тебе підуть. І не тому, що не люблять чи ліва нога в тебе довша/кривіша за праву чи одна брова вища за іншу. Ні. Підуть, бо світ давно не сповідує моногамію. І не тому, що кохання немає (хоча я більше вірю в існування драконів, аніж у любов), а тому, що досвід, який нам треба прожити в житті, дають нам різні люди. Знання чи вміння, які ми маємо здобути, аби зустріти, прости Боже, "того єдиного", можуть дати нам лише десятки тих, хто від нас пішов. І спасибі величезне їм за це.

Жонатий завжди повертатиметься до дружини, любитель цнотливих заманюватиме до себе малолітніх, а збоченець шукатиме собі психічно неврівноважених. А від тебе - такої розумнички й красуні - підуть. От і добре - маєш привід випити відро вина, постригтися під каре (чи й налисо) і змінити колір волосся. Хай ідуть. Адже ті, що не бачить у тобі асиметричності розташування родимок на обличчі, хто не цікавиться, чи ти не здохла там у лікарні, чи не вибила собі всі зубки, падаючи на льоду взимку, не варті навіть цього блогу. "Ми завжди обираємо те, що потрібно нам". То чому ж той, хто від тебе йде, цей вибір робить, а ти й досі ліпиш ті смачні й нікому не потрібні пєльмєшки замість того, аби розібратися, а що ж необхідно, насамперед, тобі?