Ага, розкажіть мені про цей бісів День святого Валентина. Про нестримне кохання, яке виникає чи про яке згадують чомусь саме сьогодні, про квіти, які весь час забувають чи не хочуть дарувати, романтичні вечері, на яких зазвичай немає часу, про криво намальовані сердечка на полях зошитів, ванільні цитатки біля фотографій закоханих і гіфки, хай гикнеться тому, хто їх вигадав, автоматично розіслані всім підряд у месенджері. Ану ж, розкажіть!
А я розкажу навзаєм, як шалене кохання руйнує людей зсередини, як гормони, що виникають під час закоханості, здатні дурманити розум і впливають на вчинки, як складно вчитися засинати (жити) самій і відбивати метеоритні дощі з сердечок, компліментів тих, хто хоче лише сексу. Розкажу, що квіти можна дарувати собі самій, коли хочеться і без прив’язок до чоловічої прихильності. Власне, як і влаштувати собі вечерю, романтичний спокійний вечір чи мімішний фотосет. Ще розкажу, як від самотності можна здичавіти й забути, як то - коли тебе кохають і про тебе дбають. Проте ще гірше, коли ти більше нікому не віриш.
Ага, розкажіть мені про бісів День усіх закоханих, коли в кожній другій парі/родині не обходиться без зрад. Розкажіть, чому правду про почуття, які б вони не були, треба говорити лише сьогодні. Бо так вигадали маркетологи? Бо це романтично? Тьфу, прости мене святий Валентине… Якщо кохання/любові/теплих почуттів та емоцій немає щодня, якщо турбота органічно не вплітається у буденність, якщо вітальну листівку «Моїй єдиній» купують у 10-х примірниках, то це не свято – а бал лицемірства, участь у якому всіх нас припрошують брати. Тож краще, не кажіть мені про цей бісів День святого Валентина, бо це просто день, як 364 інших, у якому кохання або є, або його немає.
Коментарі
Дописати коментар