Всюдисущим, густим, відвертим і холодним туманом ти знову прийшов і заполонив собою мої сни. Скільки ще разів потрібно тебе забути, себе розбити, замків закрити й слів проковтнути? Ти не мій, ми не знайомі насправді, і я померла тоді, коли збагнула, що ти навіки зникаєш у нічному тумані проклятих мрій.
Заварене мариво, замішаний обман, суцільна омана і така солодка ілюзія сірих доторків, вологих цілунків і підшкірних відчуттів. Скільки ще потрібно тебе видихати, себе відмивати, ночей згадати й монеток зібрати, аби викупити собі свободу? Мені тебе так мало поряд, так забагато довкола, і так прикро знати, що ти розчинився у тому нічному тумані, бо саме того вимагали мої прокляті мрії і твої відверті думки, яких я ніколи не чула.
Полотном із холоду, рядниною гострих крапель, ковдрою туманного невідворотного ти вкриваєш моє тіло, аби те збайдужіло у сні й на яву. Скільки ще потрібно тебе розуміти, себе пробачати, інших впустити, щоб тебе нарешті прогнати? Ти не мій, ми не знайомі, і я всміхаюся цьому туманові, як божевільний пірат, що зникає у сірості моря проклятих мрій.
Коментарі
Дописати коментар