Ніжність стікає по стінах у ліжко. Дощовою водою з вікна накрапає у мій затишний дім. Готує з неї каву, гріючи горнятком руки, дивиться на хмари, відпускаючи туди гарячу пару з чашки як зграйку пташок, яким давно пора на волю. Моститься під ковдру, шукає тепла і тихо вдихає прохолодні залишки марних надій.
Ніжність вбирає у себе зайві звуки. Вітром знадвору заповнює затишок смислами. Розгладжує гострі колючки думок, вимітає минуле, прохаючи його не повертатися, і спокійним мовчанням розгортає обійми.
Ніжність не питає дозволу, ховається між подушками і тихо поселяє у тебе віру. Навіяну дощем, омиту словами, розбиту зачиненими дверима і прийняту. Ніжність приходить тоді, коли її приймаєш і готовий рухатись далі грубих помилок.
Коментарі
Дописати коментар