Забула... Забула, що вмію усміхатися, радіти сонцю, насолоджуватися небом, всотувати в себе вібрації вітру, танути від його теплих обіймів чи й тремтіти від прохолодного подиху. Тут. Зараз. З усмішкою і наодинці з собою.
Забула... Забула, що вмію бути красивою, приймати себе інакшою, не бігти, стираючи до крові стопи, за чужими ідеалами, вподобаннями, у бажанні сподобатися. Тут. Зараз. З усмішкою і наодинці з божевільними ранковими танцями.
Забула... Дідько, як же я могла забути, що важливо просто бути тут і хоч іноді усміхатися, нехай і під струменем холодної води замість гарячої. Забула, що навіть якщо ти - шторм, та всередині тебе - тихий храм. Тут. Зараз. З усмішкою і з прощенням самій собі всіх супутніх руйнацій.
згадуй, і живи у леті!
ВідповістиВидалити