У собі, у людях, у вчинках (своїх і в трактуванні інших) і навіть у виборі зубної щітки. Помилки - скрізь. Збираються над головою на стелі, огидними павуками спускаючись один за одним, кусають на щоки й носа, залишаючи очевидні рани й брудні сліди на тобі, й легкою пір'їнкою підіймаються собі догори, щоб темними плямами перед очима нагадувати про свою присутність.
І в собі, і в людях, і у вчинках ти шукаєш передумови й причини тих помилок, панічно придумуєш виправдання, махаєш руками й усіма підручними засобами, аби розігнати тих кусючих павуків над своїм ліжком. А вони лише сміються тобі в очі й плюються липким павутинням обрАз, від якого не відмитися простим "вибач" і не позбутися звичайним "прости".
У собі, у людях, у вчинках і навіть у виборі прального порошку. Помилки не просто скрізь, а там, де ми вперто не хочемо чогось помічати: своїх страхів, ідеалізованих рис, надуманих/намріяних причин своїх/чиїхось дій і оманливих перспектив. І рани від укусів цих павуків не приховати під маскою власних ілюзій, адже для того вони й кусають - аби лишити тебе один на один із тобою, аби показати тобі, що ти чомусь раз у раз робиш одне й теж, що яке б генеральне прибирання ти не робив, а павуки лишаються. Чому?
Коментарі
Дописати коментар