М'який і лапатий пух від тополь застилає своїм напівпрозорим фільтром усі картини й пейзажі, що відкриває велике місто перед твоїм утомленим від дороги поглядом. У ньому - жарка ніч в українському поїзді зі Сміли до Львова, одна пересадка - ти в аеропорту. Там просто на підлозі серед валіз і стаканчиків кави чекаєш на виліт. Рейс затримують, довкола плачуть діти, а ти закриваєш робочі питання й мучишся волонтерською совістю за незавершені, придумані собою ж, справи щодо фесту. Політ нормальний, трохи музики у вухах - і "Привіт, Німеччино!". Ще три години їзди - і "Доброго вечора, Франкфурте!"
У самісінькому центрі найцентральнішої вулиці поміж дивних фігурних дерев прохолодні провулки ведуть тебе поміж доглянутих висоток до мосту. Там - Майн. Річка вбралася у золотаві прикраси сонця й зелені футболки рослин, огорнулася розмовами й прикрасила себе квітами обабіч берегів.Білими зірочками з небес на тебе спускається той самий пух від тополь. Його ж намагаються зловити щасливі своїм життям гуси, що рівноправно ділять із тобою набережну, а маленькі гусенятка хапають дзьобиками за твої джинси, перевіряючи їх на смак. І ти видихаєш, вбираючи у себе спокій найметушливішого й фінансово успішного міста Європи.
Франкфурте, ти дивний. Заманюєш стокгольмською схожістю, морозиш несподіваним вітром, дивуєш італійськими запахами й знаходиш розваги посеред сходів. А душа, тримаючись за поручень, утомлена, заштопана й тривожна, створює собі спогад, у якому нові кросівки на швидкості з'їжджають донизу зі сходів, а ти заливаєшся дзвінким сміхом. Ненафарбована, розхристана і щаслива.
Коментарі
Дописати коментар