Мрія приходить, коли ти в трусах

Він приходить, коли ти в одних трусах і домашній футболці з собачками, ще заспана й не нафарбована, безробітньо шатаєшся вдома. Він приходить, і ти його ніби й чекаєш, та не знаєш напевне про його прихід. Ти відчиняєш йому двері, щось бурмочеш у відповідь. А він тобі дає мрію. А ти стоїш перед нею в одних лише трусах. І якби це була сторінка з моєї книжки, то це був би дуже глибокий образ, проте ні – я стояла в самих лише трусах перед ним і не могла скласти докупи ті феєрверки й фонтани ідей, які забурлили в моїй голові, в адекватні слова. Ні. Він – це не чоловік і пропонував він мені не кохання, в якому я зневірилася. Він – це шанс, а мрія – це насправді те, чого ти амбітно прагнув, тихо так, принишкло, й нікому вслух про це не зізнавався. Проте Всесвіт усе чує. Навіть думки. Тому недарма йоги говорять про те, що чистота наших думок – це запорука щасливого життя. Та не про це.

Після довгих салютів у мозку, електричних зарядів у тілі й подолавши отетеріння зовні, я почала думати. Протягом дня мені приходили різні спогади про важливі моменти у житті. І зв’язавши їх докупи, провівши смислові зв’язки, мені подумалося, що мрії не здійснюються насправді просто так. Насправді це ти просто стоїш перед нею у трусах, гола, боса, перелякана, побита сумнівами і в домашній футболці, і все в той момент залежить не від неї, а від тебе. Чи ти усвідомиш крутість цього моменту. Чи ти й далі будеш перебирати купу причин, чому ти не можеш обрати мрію. Проте вона тебе вже обрала. Як ляльку, з якою потім буде гратися. І їй ця лялька потрібна така, яка є – в одних лише трусах. Одягне вона тебе потім сама, на свій смак. А вірний поводир кожної мрії – це шанс. І він ніколи не добирає зручного моменту. Хоча, тут можна й посперечатися щодо того, що, може, мені таки треба натягати на себе більше одягу навіть удома. І знову не про це.

Лист із повідомленням про те, що мене прийняли на перший курс університету, я отримала від матері, яка витягла його з поштової скриньки і турботливо й при цьому урочисто викликала мене з кімнати в коридор. Ганнуся, природньо – в одній футболці і в трусах, вибігла з кімнати, схопила того листа і довго ще потім не могла повірити у свій шанс на освіту. Коли перший чоловік зізнавався мені в коханні, робив пропозицію руки й серця, що теж будемо вважати мрією на певному етапі життя, то я так само стояла в одній футболці і трусах. І тут таки логічно запитати вже навіть саму себе: «Дівчино, чому ти не носиш хоча б шортів?» І так – з кожною мрією. Великою чи маленькою, матеріальна вона чи філософська – щоразу, як отримувала від неї шанс чи вісточку про здійснення, я опинялася у напівголому стані. І тут, як у крутому кіно, в мене відбувся так званий «флешбек», у якому мене відкинуло у найкрутіше здійснення однієї з найзаповітніших мрій – подорож до Італії. Добре те, що Всесвіт змилостивився, і в момент здійснення бажання, гуляючи по Неаполю, я була в шортах (за що дуже дякую, хоча вони були такі короткі, що ще кілька десятиліть тому їх також можна було вважати трусами). Так-от, мене віднесло до коментаря під світлиною мене щасливої, де мене питали, чи є щось крутіше, ніж факт здійснення мрії.

Чи насправді момент здійснення мрії крутий? Так. Проте він не крутіший тієї миті, коли ти стоїш, повторюся, уся така, кхм, природня й напівгола, і відверто впадаєш у ступор. У цей час ти ще не знаєш, це справжня мрія чи фейк. Цей момент крутий тим, що ти опиняєшся перед чимось великим, новим і незвіданим, лише з базовим набором речей і мінімальними навиками, за які тебе та мрія і обрала. А ще, він буде крутий тоді, коли ти таки зважишся, зробиш крок до гардеробу, одягнеш штанці, спідницю чи сукню – чого вимагає ситуація – покладеш ту мрію собі до серця і зрештою визначишся – чи ти її розпалюєш до здійснення, чи знімаєш одяг назад і залишаєшся знову в самих лише трусах. Допоки до тебе не прийде інший він і інша мрія. Замкнене коло.