Мені якось казали, що втрата віри - то найстрашніше, що може статися з людиною, йогом чи навіть спортсменом. Бо, попри ванільне окозамилювання позитивним мисленням, сподіваннями на краще чи мотивацією до перемог, лише малесенький шматочок віри у сили свого духу чи можливості тіла здатен без остраху вести нас уперед, як ті "блудні вогники" з мультфільму "Відважна". Хай навіть у тому ж мульті ті падлючі вогники завели трішки не туди. Проте це ж мультик, там усе обійшлося. А як у житті?
А в житті, виявляється, без тих вогників чи шматочків віри ти стоїш на місці, як старе втомлене дерево. Набираєшся зайвої вологи у свої волокна, забуваєш про важливість коріння, не тягнешся вгору віттям, не створюєш забавних хованок для сонячних зайчиків у своєму листі. Стоїш і трухнеш, гілки втрачають пружність, листя тускніє без світла, а стовбур хилиться донизу. Короїдами сумніви згризають твій захисний шар від інших, і ти починаєш сумніватися не лише в собі, а й в усьому, що тебе оточує. Немає сил іти, нікуди прямувати, ніяк рухатися, бо ти - вже геть не ти. Чи ти, але в поганій, викривленій версії. Брррр, таки страшне явище.
Уже дуже давно не вірю в молитви, бо не знаю достеменно, хто там - на іншому кінці дроту і чи є йому до мене взагалі хоч якесь діло. Та якось ті "блудні вогники" все ж приводили мене до глобальних речей, що знову й знову пробуджували той запал віри. Це були інші люди, які демонстрували мені те, чого я не можу, йога, яка вказувала шлях до "можу", заняття у спортзалі, які робили той шлях легшим, бо давали сили прийняти ту віру й побороти себе. І якби це був мультфільм, усе б завершилося добре і, зрештою, ніхто б так і не написав цей блог. А в житті?
В житті ти відчуваєш хрускіт колін, що підкошують ноги, бо ти не маєш більше сили боротися з собою, бо ти просто не бачиш того вогника, тої стежки чи того малесенького шматочка віри, що зрушить/ підштовхне/закрутить і викрутить, але дасть снаги до боротьби. Хоч він он там - перед твоїм упертим носом кружляє і хоче допомогти. Це ж теж глобально, але так локально саме у твоєму сценарії. Лячно це. Не знаю, як вам, а мені дуже. Темно і лячно. Хіба пробиратися навпомацки?
Коментарі
Дописати коментар